Юрій ВІНТЮК

БЮРОКРАТІЯ ПРОТИ ДЕМОКРАТІЇ

Тотальна соціально-економічна криза, що затяглася, починає становити загрозу незалежності держави, а разом з цим і її існуванню взагалі. Проте зусилля влади і політичних сил, спрямовані на її подолання, досі не принесли скільки-небудь відчутних результатів. Схоже на те, що процеси занепаду і деградації в нашому суспільстві набувають незворотного характеру. Адже зубожіння мас, апатія і зневіра у розбудові власної держави — все це робить проблематичним, чи навіть неможливим широку підтримку процесів оновлення суспільства на демократичних засадах. Ми ніби перебуваємо в стані протиборства з якоюсь нездоланною силою, яка чинить опір перетворенням у державі. Хто святкуватиме перемогу на її руїнах? Звідки надходить загроза національній безпеці? Доки не виявлено причин, що заважають демократизації, боротьба за неї навряд чи позначиться успіхом.

Сьогодні ні для кого не є таємницею, що визволення з-під радянського тоталітарного гніту не стало могутнім поштовхом до активізації всіх сфер суспільного життя, не спричинило розвиток виробництва, прогрес науки, освіти, культури, не мало наслідком ріст благополуччя і достатку населення. Десять років незалежності стали роками тупцювання на місці — наше суспільство наче зупинилося перед якоюсь нездоланною стіною — на відміну від інших країн колишнього соціалістичного табору, які впевнено виходять на європейський рівень. Ми не можемо скористатись плодами незалежності, оскільки наше суспільство гнітить інший, — не менш потужній, ніж тоталітарно-комуністичний — прес.

Загальний огляд даної проблеми було зроблено у статті “Свобода особистості і поступ суспільства”, яка була опублікована у дещо зміненому вигляді [4]. В ній відзначалося, що одним з аспектів проблеми занепаду суспільства є розузгодження управління суспільними процесами; криза управління — це проблема бюрократизму. Розгляд факторів, які обумовлюють стан справ у суспільстві, неминуче вимагає детальнішого аналізу даного чинника.

Однак небезпека, що її становить бюрократизм, виявляється, не є очевидною. Для переважного загалу це лише такий собі консерватизм, який має вияв у формалізмі і волокиті, а тому іноді приносить певні незручності кожному з нас. Нам важко дається усвідомлення того, чому не навчили в радянській школі. Але нові умови змушують по-новому подивитись на звичні речі, щоб зрозуміти те, що відбувається. Тому варто з’ясувати: чому бюрократизм становить загрозу для суспільства, в чому вона виражається, як перешкоджає суспільному поступу і чому неминуче має своїм наслідком занепад, а часом і загибель держави.

Передусім необхідно згадати про те, що бюрократична небезпека була усвідомлена представниками передової суспільно-політичної думки досить давно, а перші праці, в яких розглядається дана проблема, припадають на ХVІІІ ст. (див., напр. [8]). Заради справедливості необхідно також відзначити, що саме з вивчення бюрократизму розпочинав розробку своєї теорії побудови справедливого суспільства молодий К. Маркс. У своїх ранніх працях він виклав систему поглядів на даний соціальний феномен: його сутність, форми прояву, особливості бюрократичного мислення, діяльності та ін. Майбутній вождь світового пролетаріату розумів, що бюрократизм становить неприпустиме суспільне зло, і ніякі кардинальні перетворення не можливі без вирішення цієї проблеми. Проте згодом, при пошуку причин даного явища, він несподівано прийшов до висновку, що бюрократизм є породженням приватної власності на засоби виробництва, і в подальшому основну увагу зосередив на її заміні власністю суспільною. В цьому полягала фатальна помилка доктора Маркса, яка змінила хід світової історії і призвела до незчисленних бід...

Сьогодні це видається більш ніж дивним, але ні К. Маркс, ні згодом його спадкоємець В. Ленін не передбачили можливості існування бюрократії при соціалізмі. Здійснивши переворот у листопаді 1917, більшовики заявили про ліквідацію приватної власності на засоби виробництва і передачу влади в руки народу — що мало забезпечити знищення експлуататорського суспільства. Але вже у 1919 Ленін був змушений заявити про відродження бюрократизму в середині радянського ладу, а з липня наступного року поставити на порядок денний питання про боротьбу з ним. Натомість специфіка перетворень, запроваджених на той час радянською владою, сприяла зміцненню бюрократії: створення надзвичайних органів влади, надмірна її централізація, перехід до військових і напіввійськових методів керівництва та ін. Як зазначив ще тоді з цього приводу німецький соціолог М. Вебер: “Виключно до теперішнього часу ми спостерігаємо не тріумфальний марш диктатури пролетаріату, а диктатури чиновника” [цит. за 3, с. 26].

Як відомо, специфіка функціонування суспільства полягає в тому, що є необхідність керувати всіма процесами в ньому: видобутком природних ресурсів, виробництвом, розподілом спільно створених благ, а також політичними процесами, громадською думкою, освітою, культурою тощо. На ранніх стадіях розвитку соціуму цим займався безпосередньо старійшина або вождь, тобто не існувало розподілу функцій влади і управління. Таке керівництво було не тільки необхідним, але й доцільним, оскільки властитель був найкомпетентнішим, найдосвідченішим, найавторитетнішим і переслідував передусім спільні інтереси, — в яких був кровно зацікавлений як член і обранець спільноти. Тобто таке керівництво не могло викликати заперечень, оскільки зазвичай оберталося на користь суспільства.

Бюрократія виникла разом з появою держави. Саме тоді у влади виникає потреба для здійснення управління у всіх сферах суспільного життя на підлеглих територіях вдатися до послуг чиновників— найманих посадових осіб, яким влада передає і доручає виконувати від її імені певні функції. Причому далеко не завжди призначені керівники були здатні до виконання покладених на них обов’язків. Самі вони зачасту не належали до спільноти, якою повинні були керувати і не приймали прямої участі в її діяльності. Таке розмежування могло спричинювати небажані наслідки. З ростом території держав ця тенденція стає дедалі помітнішою, оскільки властитель вже не мав змоги призначати управлінцями у всіх сферах і на місцях добре знаних, перевірених соратників.

Чиновники — це найманці державного апарату. З різних причин вони можуть бути не зацікавлені у втручанні в справи з метою їх покращання, крім цього, мають інші можливості для забезпечення власного благополуччя. Вони відчужені від спільноти, її проблем та справ, і тому часто стають ворожими їй. Як і найманці на полі бою, вони дбають лише за свою шкіру, за власну винагороду, але аж ніяк не за перемогу і не за спільну справу. Особливо це стосується нездар, котрі у будь-якому випадку не можуть покращити стан справ у ділянці, за яку відповідають. Проте це аж ніяк не зменшує їх жадоби до власного збагачення, що змушує вдаватися до антисуспільних, злочинних дій. Формальна, письмова форма звітності за результати управління відкриває широкі можливості для зловживань. Будучи неконтрольованим, цей процес призводить до того, що чиновники стають ворогами влади, народу і держави взагалі.

Закономірно, якщо є можливість для зловживань, вона неодмінно буде використана. Саме сфера управління надає для цього унікальні можливості, — так з появою держави виникають умови для виникнення бюрократизму. Перші свідчення про свавілля чиновників дійшли до нас з тих часів, коли виникла писемність. Проте тоді займатися цим було небезпечно, оскільки властитель, дбаючи за інтереси суспільства, міг покарати на смерть службовця, впійманого на зловживанні своїм становищем.

Насправді радянська влада вирішила проблему ліквідації суспільних класів лише формально, оскільки не могла усунути тих причин, що призвели до їх появи. Так само фіктивно вона покінчила з соціальною несправедливістю, нерівністю і експлуатацією. Суспільна власність на засоби виробництва не виявилась — як пророкували вожді — панацеєю від усіх бід. Натомість з’ясувалося, що саме соціалізм створює вийнятково сприятливі умови для бюрократизації всіх сфер суспільного життя. Компетентність у справах відійшла на другий план, адже щоб зайняти посаду, необхідним стало передусім запевнити владу у своїй відданості їй, а для цього достатньою умовою стала наявність партквитка. Ідеологія стала зручною ширмою для приховування дійсних намірів, тому закономірно, що пройдисвіти всіх гатунків завбачливо одягли на себе маски апологетів комунізму.

З приходом бюрократа на посаду починається впровадження форм і методів керівництва та господарювання, які дають йому змогу ігнорувати суспільні цілі і власні обов’язки перед суспільством, а натомість задовольнити непомірні власні егоїстичні потреби за рахунок спільноти та держави, і при цьому залишитися безкарним. Яким чином йому вдається цього досягти? Вступає в дію бюрократична специфіка, яка має ряд характерних особливостей — всі вони є ознаками наявності бюрократизму в установі, організації чи на підприємстві (див., напр. [2], [7] та ін.). Для з’ясування суті проблеми варто навести лише деякі з них.

Бюрократ не є фахівцем у справі, за яку відповідає, навіть за умови, що має відповідний диплом про освіту. Здобуття такого документу для нього лише засіб, який дає формальні підстави зайняти певну ступінь в ієрархії. Некомпетентність стає принципом. Бюрократ переслідує антисуспільні цілі: незаконне привласнення суспільних благ; використання службових повноважень у власних інтересах; збереження влади; забезпечення власної безкарності а також життєздатності всієї бюрократичної системи [5]. Стосовно даного питання особливо слід відзначити наступне. Коли справою керує фахівець — в цьому немає насильства, оскільки підпорядкування йому диктується необхідністю. Керівництво чиновника, який не є фахівцем справи, базується не на компетентності — оскільки він керує лише тому, що займає певну ступінь в ієрархії — а, відповідно, є різновидом насильства і суперечить доцільності. Насильство є неодмінним атрибутом поневолення і експлуатації, які при соціалізмі набирають прихованих форм. Яким чином ці “фахівці” справляються з покладеними на них суспільними обов’язками? В умовах бюрократичного правління панівним принципом у підході до суспільних справ стає формалізм, — пріоритет форми над змістом, букви закону над його сутністю — який проявляється у байдужості чиновника до соціального змісту, призначення і наслідків службової діяльності. Формалізм включає в себе набір ознак, що відносяться до бюрократичного стилю керівництва: розрив між словом і справою, волокита, канцеляризм, паперотворчість, бездушність до людей та байдужість до їхніх потреб. Інструкції, які у немислимій кількості плодить бюрократ, спричинюють дезорганізацію діяльності і мають за мету обмежити всіх і все крім власного свавілля, оскільки дають змогу бюрократу ігнорувати будь-які норми і правила. Адже за умови існування неосяжної кількості циркулярів, інструкцій, вимог відбувається фактичне їх нівелювання, оскільки нереально виконати будь-яку з них, не порушивши при цьому іншу. Однак хаос, що виникає при цьому, бюрократ вміло використовує у власних інтересах. Таким чином, у підході до справи панує безвідповідальність, що знаменує відрив управлінських функцій від потреб організації чи установи, суспільства взагалі. Виникає ситуація, коли безпосередній результат хазяйнування не впливає на становище посадових осіб, яким офіційно доручено відповідати за справу. Система стає ізольованою, вона працює сама на себе. В такий спосіб бюрократія досягає бажаного: розривається зв’язок між результатами діяльності і становищем та доходами чиновництва. Наступним завданням бюрократа є зберегти такий стан речей, який повністю влаштовує його, незважаючи на те, що це шкодить оточуючим і державі загалом. Звідси виплває наступна важлива ознака бюрократизму — консерватизм.

Консерватизм не належить до основоположних засад бюрократизму, це наслідок, втілення прагнення бюрократа зберегти усталений стан речей і відносин. В результаті з організації наполегливо виживається дух новаторства, викорінюється навіть потяг до змін. Будь-які спроби порушити встановлений порядок сприймаються як зазіхання на права і компетенцію керівництва. Звідси відома нетерпимість бюрократів до впровадження перспективних пропозицій, новацій, вдосконалень, відкриттів. Бюрократизм стає гальмом розвитку виробничих відносин.

Проте бюрократ сам не може забезпечити власну недоторканість і подальше перебування на посаді. Для того, щоб зробити це можливим, він відповідним чином добирає підлеглих. Питання формування штату в бюрократичній системі вимагає особливого розгляду, проте можна констатувати, що саме завдяки відповідному добору кадрів бюрократ забезпечує не тільки власну безпеку, але й життєздатність інших ланок, які входять в систему (див. [5]). Певним чином підібраний штат забезпечує підтримку бюрократа, він є його опорою у антисуспільній діяльності. Це має наслідком майже пожиттєве перебування чиновника на своїй посаді, завдяки чому керівний склад залишається практично незмінним.

Процес бюрократизації закладу починається повільно, проте згодом він набуває лавиноподібного характеру, коли бюрократи, захопивши ряд посад, починають активно заповнювати “своїми” людьми увесь штат і управлінський апарат, з метою створити однорідну структуру. В результаті утворюється бюрократична корпорація — специфічний тип єдності, що характеризує бюрократичну організацію, — завдяки чому вона стає невразливою. При цьому встановлюється монополія на оцінку дійсності, — бюрократи привласнюють право вирішувати всі справи колегіально, не рахуючись з думкою трудящих і потребами установи. Супутньою ознакою цього процесу стає боротьба з вільнодумством, заборона критики, введення цензури і т. п. Все це добре знайомі нам реалії радянської дійсності. Такий підхід до господарювання неминуче має результатом неприйняття вчасно нагальних рішень або волюнтаризм у прийнятті рішень за несприятливих умов; при цьому корпоративний інтерес апарату видається за інтерес підприємства, організації і галузі взагалі.

Так бюрократичне керівництво призводить до занепаду довіреної справи. А у випадку, коли бюрократизм стає масовим явищем — до занепаду держави. Загалом, можна констатувати: бюрократизм — це прихована антисуспільна діяльність управлінців, які переслідують власні корпоративні інтереси. При цьому насильство над іншими соціальними верствами стає неминучим. З розвитком суспільства способи експлуатації теж вдосконалюються, вона набирає прихованих форм, але не зникає зовсім. Зміна одного суспільного ладу іншим — це передусім заміна одного виду насильства іншим, досконалішим, що дає змогу нав’язати масам ілюзію їхнього визволення. Саме бюрократія, яка фактично керує державою, є експлуататорським класом при соціалізмі.

Корпорації об’єднуються, в результаті утворюється бюрократична система — потвора, страшніша за соціалізм, разом з його тоталітарною ідеологією, нелюдською репресивною політикою, духовним поневоленням, тюрмами і ГУЛАГом, — яка здатна зруйнувати будь-яке суспільство. Бюрократія узурпує державні функції, приватизує державу і фактично стає панівним класом. Держава перетворюється в антинародну, експлуататорську, а влада вже нічого не може зробити з бюрократією, оскільки сама стає залежною від неї. Остання стадія процесу — це бюрократизація влади. Вона знаменується тим, що чим далі, тим більше в діяльності влади спостерігається бюрократичний— формальний — підхід до вирішення суспільних проблем. В результаті бюрократизації всіх сфер суспільного життя, влади у т. ч., утворюється бюрократична держава — антидемократична, антигуманна, корумпована, злочинна...

Масштаби явища важко навіть уявити: в середині 80-х років у Радянському Союзі біля 18 млн. чол. професійно займались управлінською діяльністю — кожен сьомий працюючий. Безперечно, неправомірно всіх їх вважати бюрократами, проте непомірне розростання чиновницького апарату є однією з ознак бюрократичної системи. Крім органів державного управління, була створена розгалужена мережа управління кооперативними організаціями, штатний апарат партійних, радянських, суспільних організацій. Ще 3,5 млн. чол. безпосередньо займалися обслуговуванням управлінців: секретарки, шофери, працівники технічних служб та ін. Вся ця велетенська армія утримувалась і оплачувалась за рахунок суспільства — з державного бюджету. При цьому, — і це слід особливо відзначити, — численна армія управлінців-бюрократів систематично займалась антисуспільною, тобто злочинною діяльністю. Така ситуація дала відповідні результати: в суспільстві протягом десятиліть наростали негативні явища, керованість різними сферами суспільства знижувалась, в діяльності апарату набули поширення службові злочини, корупція, хабарі, вимагання, ігнорування інтересів трудящих, цілих соціальних груп заради досягнення власних корисливих цілей [1, с. 55].

Бюрократія діє скритно, оскільки її діяльність є незаконною. Це ворог у підпіллі, його боротьба з державою і народом ведеться непомітно, і тому є ефективною. “На відміну від “класичної” бюрократії, “нашу” при всьому її зростанні не можна ні побачити, ні почути. Вхід у клан передбачено строго за перепустками: необхідні сімейні, надійні родово-племінні зв’язки або перевірені особисті. Використовуючи своє становище в системі управління, маніпулюючи нерозвиненістю, збоченістю свідомості, психології, поведінки людей і т. п., спричинених репресіями, догматизмом, погрозами, бюрократія рядиться в одежі “слуг народу”, ототожнює себе з лідерами і кращими представниками класів і суспільних груп. Її “тіньове” положення дозволяє, з одного боку, бути фактичним володарем загальнонародної власності, публічної влади, поставити себе над законом і т. п., з іншого — шельмувати ті революційні сили, що протистоять їй, визначати їх як ворожі народу екстремістські тощо, подавляти їх, використовуючи армію, каральні органи. В силу своєї скритості, бюрократія перетворилась в істоту “невидиму і незбагненну” — слідів тьма, все затоптано, а її ніхто в очі не бачив” [9, с. 16].

Використовуючи надану їм владу, управлінці, юридично від імені трудящих, а фактично не питаючи їх, розпоряджаються суспільною власністю, і цим визначають свій майновий стан. Відтак небезпека, яку несе у собі соціалізм, полягає в тому, що суспільну власність неминуче узурпують чиновники, — котрі начебто керують нею за дорученням народу в інтересах всього соціуму. Так суспільна власність, яка мала врятувати суспільство від всіх бід, стала для нього ще страшнішою загрозою, ніж власність приватна. Тоталітарний бюрократизм є закономірним результатом запровадження комуністичних принципів і методів господарювання.

Вже у 1921 році Ленін змушений був визнати, що перемогти бюрократію раптовим наскоком не вдасться, і запропонував подолати її тривалою облогою, але й цього разу боротьба не принесла скільки-небудь помітних результатів. Наступний етап протиборства ознаменував рік 1929, коли ХVІ конференція ВКП(б) прийняла резолюцію “Про підсумки і найближчі завдання боротьби з бюрократизмом”. Проте вже невдовзі Сталін фактично зняв питання про боротьбу з державною номенклатурою, попередивши від імені ЦК, що критика повинна знати межі, не доводити справу “до розвінчування державного апарату”. Підвалини бюрократичної командно-адміністративної системи було закладено, починався період її розбудови. З демократизацією суспільства було покінчено рішуче і надовго.

Чому загинув соціалізм? Все це відбувалося на наших очах, проте до сьогодні для багатьох залишається таємницею, чому найбільша в світі тоталітарна імперія, — котра понад сім десятиліть наводила жах на увесь цивілізований світ, на захисті якої стояли армії і спецслужби, потужний репресивний апарат, — сконала сама, загинула без війни, взагалі практично без опору тим силам, які подолали її. Хто переміг у цій боротьбі? Доля держави, і Перебудови зокрема — як останньої спроби врятувати її — залежала передусім від успіху боротьби з бюрократією. Не можна сказати, що цю небезпеку не бачили чи не розуміли керівники СРСР. Про це ще в той час М. С. Горбачов говорив наступне: “Якщо бюрократизм ще раз зупинить перетворення, що почались — а так вже бувало — то це буде погибеллю для країни” [6]. Головний керманич знав, хто є основним ворогом держави і Перебудови, він також розумів, що перемогти його не вдасться, а це призведе до краху...

Численна література того періоду докладно висвітлила стан справ у суспільстві в контексті даної проблеми. “Бюрократизм як одне з начал у системі радянської влади став загрозливим фактором для розвитку нашого суспільства — для соціалістичних класів і суспільних груп трудящих, для кожної людини. Він вразив всі сфери життя, перш за все економічну, соціальну — пов’язану з відтворенням суспільної людини, індивіда; політичну, причому на всіх рівнях. Він порушив соціалістичні стосунки. Відносна самостійність публічної влади щодо різних прошарків і груп трудящих переросла в абсолютну. Народні обранці перетворились у підручний засіб для професійних управлінців. Виникли зони “поза критикою”, розрив між словом і справою, напівправда, дефіцит гласності, анонімні думки, думки результатів опитування, що приймаються двома-трьома лідерами, начебто колективні, прийняті колегіально, і т.п. Бюрократія звела тих, хто не входить в її коло, до соціальної нищети, зробила їх фактично безправними. Вона ввела для себе, свого оточення особливі пільги і блага, для інших — обмеження у задовільненні нагальних потреб [9, с. 14]”. Яких наслідків можна було сподіватися від такого становища?

Коли почалася горезвісна Перебудова, рятувати державу було вже пізно: ядерний монстр соціалізму конав у конвульсіях... Завдання боротьби проти бюрократизму ще раз з усією гостротою були поставлені на ХХVІІ з’їзді КПРС і ХІХ Всесоюзній партконференції, проте вжитих заходів виявилось недостатньо. Та й що міг зробити Горбачов у ситуації, яка склалася? На той час всі сфери суспільного життя — починаючи від партійного і завершуючи системою освіти — вже були наскрізь бюрократизовані, та й сам він знаходився на вершині бюрократичної піраміди. Кому було доручити боротьбу проти цього лиха? Крім цього, в арсеналі комуністичної ідеології не виявилося дієвих засобів боротьби з ним.

Зрештою, вся історія соціалізму — це не стільки історія боротьби з бюрократизмом, скільки боротьба за його становлення, поширення і зміцнення. Кардинальна відмінність бюрократизму при капіталізмі від бюрокртизму доби соціалізму полягає в тому, що у першому випадку бюрократія захищає інтереси правлячого класу і свої власні, а в другому — лише свої власні. Соціалізм — це бюрократизм без обмежень. “Найпрогресивніший” суспільний устрій привів народи не у світле майбуття, а в прірву бюрократизму. Іронія історії полягає в тому, що соціалізм виплекав потвору, яка задушила його. Такою стала плата за віру в оману, в яку ввели маси вожді. Все це скоріше схоже на найбільший розіграш за всю історію людства...

Бюрократи не оголошували війну соціалізму, вони підточили його з середини, перетворивши монстра у порохно, який після цього впав сам, без відчутних намагань знищити його як з боку внутрішніх опозиційних сил, так і зусиль світового імперіалізму. Бюрократизм не є ворогом соціалізму, він є ворогом держави, її народу і суспільства загалом, оскільки паразитує на ньому. Коли суспільний вампіризм стає неконтрольованим, бюрократи доводять державу до скону. Тому можна констатувати, що саме бюрократизм став причиною загибелі соціалізму. Найбільша тоталітарна імперія зазнала поразки у протиборстві зі ще страшнішою і могутнішою потворою.

Командно-адміністративна система — це диктатура бюрократії. Її породження — тоталітаризм і вождизм. Детальний аналіз дає змогу зрозуміти, чому саме засилля бюрократизму у всі сфери суспільного життя: політику, економіку, науку, освіту спричинило тотальну соціально-економічну кризу, яка триває до сьогодні. Звідси слідує висновок: бюрократизм є гальмом суспільного поступу. А нездоланна стіна, яка заважає нашому розвитку, перед якою безпорадно зупинилося наше суспільство — це бюрократизм.

Якою є доля демократії в умовах посттоталітарного суспільства? Що заважає сьогодні процесам демократизації? Як відомо, демократія передбачає широку участь народних мас в управлінні державою. Очевидно, це робить можливим вирішення суспільних проблем — на державному рівні — на користь широкого загалу. При цьому неминуче зазнають утиску інші, привілейовані верстви. Результат протистояння між ними визначає стан справ у державі.

За доби соціалізму існував міф про демократію, згідно з яким у державі нічого не робилося без відома, одобрення і дозволу трудящих: найширші народні маси обирали і призначали керівників всіх рівнів; визначали пріоритети міжнародної політики; оцінювали діяльність державних діячів, здобутки науковців, діячів культури; одобрювали основоположні підходи до вирішення державних проблем і всі зачинання уряду; забороняли відзначати релігійні свята, а натомість вимагали запровадження радянських; визначали, що може бути опубліковано, а чому не місце на сторінках преси, оскільки це ображає почуття народу... Що змінилося відтоді? Кому сьогодні належить влада в державі?

Сьогоднішня державна система управління — спадкоємець соціалістичної командно-адміністративної системи, і несе у собі всі її вади. Бюрократизована держава не може служити народу, справі розбудови суспільства, оскільки бюрократ переслідує власні цілі, вирішує свої проблеми за рахунок держави. Бюрократизм — це суспільний паразитизм. Він неминуче стає перешкодою у справі демократизації, оскільки реальне народовладдя означатиме кінець його пануванню. Як важка спадщина минулого, нам дістався бюрократизм, що донині не дає підвестись державі і може призвести до її загибелі.

Що являє зі себе сьогоднішній демос? Деполітизовані, зневірені, дезорганізовані, пригнічені злиденністю, апатичні маси є продуктом суспільного устрою, який їх сформував. Все це результат деградації під тривалим тиском тоталітарної Системи, і є одним з наслідків, що є важливим чинником сьогоднішньої ситуації в державі (детальніше див. [4]). Негласні обмеження свободи слова, переслідування преси, відсутність самоврядування, відсутність вибірності на керівні посади, безправність мас в умовах, коли закони практично не діють, відсутність антибюрократичного законодавства, як і взагалі будь-яких намагань влади обмежити свавілля бюрократії — все це свідчить скоріше про відсутність демократії, аніж про її наявність. Натомість маємо передвиборчий обман виборців у широких масштабах, маніпулювання думкою мас, розгул політичної злочинності. Якщо до цього добавити елементарну некомпетентність широкого загалу в питаннях політичного життя, атрофію відчуття громадського обов’язку у більшості населення, можна констатувати, що сьогоднішня демократія є лише декларованою, фіктивною. Деградовані маси не готові взяти владу і контроль над нею в свої руки, тим більше, що ніхто не збирається їм її віддавати. Але, разом з цим, вони не можуть мати більше прав впливати на суспільні процеси, аніж відвоюють їх у бюрократів.

В результаті бюрократія і сьогодні, залишаючись невидимою і безкарною, є тою силою, що визначає стан справ у державі. Оскільки саме чиновники всіх рівнів фактично керують усіма сферами життєдіяльності соціуму, вони ефективно зводять нанівець зусилля уряду, політиків та громадськості, спрямовані на покращання становища. У ситуації в суспільстві, коли кожен рятується хто як може, максимум шансів мають ті, хто керує використанням природних ресурсів, виробничими процесами чи розподілом суспільних благ. Бюрократи досі тримають владу в державі на місцях, паразитуючи на праці трудящих, вони і далі експлуатують доведене до нищети населення держави.

Наша молода незалежна країна успадкувала страшну спадщину соціалізму — бюрократичну систему. Суспільство важко хворе, діагноз: хронічний бюрократизм. Тому замість демократії і далі маємо диктатуру бюрократії, — з усіма наслідками, які звідси слідують. Не варто сподіватись, що квола новонароджена демократія невдовзі подолає грізного монстра, переможця соціалізму. Не слід також розраховувати на те, що зусилля влади і політиків спрямовані на подолання наявної ситуації, — і варто лише зачекати, — а це незабаром дасть бажані результати. Адже більшість наявних політичних партій, рухів, організацій провадять формальний підхід до вирішення суспільних проблем, запитів трудящих і окремих конкретних людей, оскільки переслідують передусім власні корпоративні інтереси. Важливо уникнути полону нових ілюзій, які спокушають легким вирішенням наявних проблем.

Сьогоднішній бюрократизм — це мутант соціалістичної командно-адміністративної системи, що пристосувався до нових умов, але не змінив своєї сутності. Перетворення, які відбувалися в нашій державі за роки її незалежності, не зачіпили бюрократії, не підірвали її могутності, а тому не могли призвести до покращання стану справ у ній, призупинити процеси занепаду і деградації. Бюрократизм — ворог суспільного прогресу. Тому доки реальна влада в державі перебуває в руках бюрократів, подолання кризи є неможливим. Чинники сьогоднішньої кризи ті ж самі, що зруйнували соціалізм; відтак спадщина тоталітаризму і далі тримає нас у минулому.

Безперечно, для того, щоб достатньо повно з’ясувати стан справ у суспільстві в контексті даної проблеми, необхідно розглянути супутні її аспекти: стосунки бюрократії з владою і з іншими верствами суспільства, з тим, щоб виявити, на кого вона опирається і хто їй протистоїть. Але і зараз вже можна констатувати: демократизація і бюрократизація суспільства — взаємовиключні явища, — це два протилежні полюси на одній осі. В суспільстві тим більше демократії, чим менше в ньому бюрократизму. Тому успіхи у справі демократизації та розбудови держави і надалі будуть визначатися станом справ на фронті боротьби з бюрократією.

Література

1. Беляева Л. А. Аппарат управления: необходимость радикальных реформ // Управление и бюрократизм / Отв. ред. М. Н. Перфильев, А.С. Фриш. — М.: Ин-т филос. АН СССР, 1989. — С. 55-70.

2. Бузгалин А.В., Колганов А.И. Анатомия бюрократизма. — М.: Знание, 1988. — 62 с.

3. Бурлачук В.Ф. Бюрократия как феномен власти и управления. — К.: Ин-т философии АН СССР, 1989. — 48 с.

4. Вінтюк Ю. В. Україна: випробовування свободою // Універсум. — N 5-6 (79-80), травень-червень 2000. — С. 41-43.

5. Вінтюк Ю. В. Бюрократизм — реальна небезпека для суспільства // Універсум. — N 3-4 (77-78), березень-квітень 2000. — С. 22-25.

6. Выступление М. С. Горбачова на встрече с коллективом Первого Государственного подшипникового завода // Правда. 1988. 8 марта.

7. Комаров Е. И. Бюрократизм — на суд гласности! — М.: Политиздат, 1989. — 333 с.

8. Маслов В.А. О некоторых особенностях возникновения и развития представлений о бюрократии в либеральной буржуазной общественно-политической мысли ХVIII-ХIХ вв. // Филос. науки.— 1982. — N 12. — С. 65-73.

9. Перфильев М.Н. Корпоративный бюрократизм: признаки, истоки, возможности преодоления // Управление и бюрократизм / Отв. ред. М. Н. Перфильев, А.С. Фриш. — М.: Ин-т филос. АН СССР, 1989. — С. 3-40.