То, беззаперечно, найкраще, що могли придумати соратники Івана Багряного, – Фундацію його імені. Вона стала однією з найавторитетніших благодійних українських інституцій поза Україною. Звичайно ж, Фундація має опікуватися виданням творів Багряного, оскільки цим не опікується Українська держава. (Незбагненний парадокс: мати в його особі такого калібру письменника – і з усіх сил намагатися не розуміти його значення! Це – найвлучніша автохарактеристика української влади.)

Слава Богу, що завдяки коштам Фундації і перманентності зусиль Олександра Шугая маємо весь корпус текстів Багряного, маємо й недооцінений, на жаль, біографічний Шугаєвий роман про Багряного...

Дивно було читати, як один із наших тутешніх літераторів кинув докір: от, мовляв, Фундація імені Багряного все видає твори Багряного! А хто ж має їх видавати в контексті нашої ситуації?! Та й до того ж – задля справедливості треба сказати! – Фундація вможливила появу в Україні багатьох надзвичайно важливих книжок. Не перелічуватиму їх тут, оскільки тільки основні з них займуть сотні позицій. Скажу лише, що я почав історію видавничої співпраці з Фундацією ще наприпочатку дев’яностих років минулого століття, коли Фундація профінансувала збірку статей «Іван Мазепа і Москва», яку я впорядкував. Після того було багато видань. Але найголовніше, що треба наголосити при цій нагоді, – Фундація імені Івана Багряного – як колективний член Ліги українських меценатів – дає життя Міжнародному конкурсові імені Петра Яцика. У всіх областях України є школярі, студенти, військовики, які одержали нагороди Фундації за добре знання української мови. Численні вчителі також удостоєні цих нагород за добре знання державної мови, виявлене їхніми учнями. А ще Фундація була основним меценатом Радіодиктанту національної єдності, доки він проводився Українським радіо. Навіть при побіжному погляді на діяльність Фундації відразу ж упадає в око те, що вона підтримує передусім національно важливі проекти. Ці пріоритети вона визначила для себе відразу ж і назавжди. І саме цим може слугувати за приклад іншим фундаціям, які мають амбіції наголошувати свої націєтворчі заміри.

Минають десятиліття – Фундація живе. Це потверджує, що ми, українці, уміємо не тільки руйнувати створене, не тільки заважати ближньому робити щось добре, а й, узявшися за добрій волі, «миром, громадою» вершити добрі справи.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ,
виконавчий директор Ліги українських меценатів,
лауреат премії імені Івана Багряного

* * *

Те, що Фундація виявилася старшою за нашу відроджену державу, не випадковість. Адже її, Фундацію, і створили сини й дочки України, вигнані на чужину московсько-більшовицьким окупаційним режимом. Вигнані, але не переможені, сповнені боротьби за звільнення рідної землі.

На жаль, нинішні керманичі, унаслідок драматичного збігу обставин знову опинившись при владі, ставляться до незалежної Української держави як до території, що нею можна вигідно гендлювати, а до української (титульної!) нації, з її давньою мовою та культурою, – як до явища, котре можна ігнорувати, зневажати. Та вони глибоко помиляються! Гнів народу неодмінно впаде на голови українофобів, кар’єристів, запроданців. І цієї нелегкої доби нам так само потрібна всебічна допомога Фундації, що має ім’я Івана Багряного – видатного політичного діяча і письменника XX століття.

Дорогі побратими! З Вашою неоціненною допомогою незалежна Україна є. Україна буде!

Олександер ШУГАЙ,
представник Фундації імені Івана Багряного в Києві,
лауреат премії імені Івана Багряного

* * *

35-літня історія Фундації імені Івана Багряного (США) – це й украй важлива сторінка історії української еміграції, її багатогранної діяльності, спрямованої на збереження української мови, культури, національної пам’яті, на утвердження доброго імені України у світі. Це змаг за право українського народу на самостійне державне життя, за утвердження всіх прикмет незалежної держави.

35-ліття Фундації імені Івана Багряного – це сотні визначних імен діаспорного українства, причому не лише тих, хто безпосередньо належав чи ще сьогодні належить до членів Фундації, а й тих, хто формував обличчя цього середовища впродовж усіх повоєнних років, як Іван Багряний, Дмитро Дорошенко, Василь Гришко, Григорій Костюк, Галина Воскобійник, Віталій Бендер, Олексій Коновал, Анатолій Лисий та багато інших.

35 років діяльності Фундації – це активна участь у творенні громадянського об­личчя українського середовища в еміграції, залучення до нього широкого кола науковців, письменників, політичних мислителів, культурних і релігійних діячів. Це долі тих, чиї родини звідали на собі Голодомор 1932–1933 років, совєтські концтабори, хто пройшов важкими дорогами Другої світової війни, хто здолав труднощі життя на чужому ґрунті. Упродовж усієї своєї діяльності Фундація репрезентувала Україну в західному світі й жила долею України, тож 35 років діяльності Фундації – це зразок любові до України. Любові не лише «до глибини душі», а й «до глибини кишені»!

Сергій КОЗАК,
в.о. головного редактора «Літературної України»,
лауреат премії імені Івана Багряного

* * *

«Універсум» приєднується до цих щирих побажань і також здоровить дорогих наших ювілярів на далекому континенті зі знаменною датою й від усього серця зичить усім членам і симпатикам Фундації міцного Здоров’я, Щастя і Добра на благо України.

Без Вашого розуміння, дорогі наші друзі й побратими, без Вашої підтримки «Універсуму» було б вкрай складно торувати шлях до читача. Бо підтримуючи наш журнал, Ви підтримуєте свободу слова і демократію в Україні. Ми вдячні Вам за це. Особливо зараз, за умов новітньої русифікації.

Разом з тим тисячі книжок і журналів, безоплатно переданих до українських бібліотек завдяки Вашим старанням, обов’язково стануть в пригоді юному поколінню, яке невдовзі, ми віримо в це, візьме в свої молодечі руки державне кермо і впевнено поведе Україну до вершин цивілізації, до вершин благополуччя й процвітання.

Ще раз зичимо Вам наснаги і многих літ благополуччя в ім’я нашої дорогої Батьківщини.

Олег К. РОМАНЧУК,
шеф-редактор журналу «Універсум»,
представник Фундації імені Івана Багряного у Львові,
лауреат премії імені Івана Багряного